1.1 Історія  шахів

   Як одна з найпоширеніших спортивних ігор сучасності, шахи поєднують в собі елементи мистецтва (уяви), науки (логічно-точний розрахунок) і спорту, а також елементи військової тактики і стратегії.

   Ії стародавнє походження не викликає сумнівів - ігри з фішками на дошці були відомі ще в ІІІ — IV-му тисячоліттях до н. е.  

    Великий вчений з Хорезму Аль-Біруні (973-1048 р.р.) у своїй книзі “Індія” так оповідає історію створення шахів: їх вигадав один брамін, який зажадав від раджі плату за свій винахід. Плата була простою: на кожну з 64 клітинок шахової дошки потрібно було покласти зерно, але так, щоб на першій клітині було одне зерно, на другий – два, на третій – вже чотири і т.д.  На перший погляд, плата за такий винахід була зовсім незначною, однак, як виявилося, виконати цю вимогу було практично неможливо: не тільки в Індії, але і у всьому світі не вистачило б зерна, щоб розплатитися з хитрим браміном. Як показують підрахунки, для цього треба було б стільки зерна, скільки вміщується в сховище об’ємом 180 кубічних кілометрів! 

   Найдавніша форма шахів — військова гра“чатуранга” (буквально: чотири роди військ -  піхота, кіннота, слони і колісниці), на думку багатьох істориків,  з`явилась в Індії в V або VI столітті нової ери.  У неї була аналогічна сучасній дошка та схожі на шахові 16 фігур і 16 пішаків, які згодом розвинулися відповідно в сучасних пішака, коня, слона і туру. Різниця в тому, що в “чатурангу” грали не два, а чотири гравці – парами, а фігури розташовувалися групами по кутах дошки. У кожного гравця було по 4 пішаки і по 4 фігури: колісниця (тура), кінь, слон і раджа (король), пересування фігур визначали кидком гральної кості, а мета гри була не поставити мат, а знищити все військо суперника.

   В VII столітті “чатуранга” потрапила до арабів, які змінили її, надавши сучасний зовнішній вигляд шахів: гравців стало всього двоє, кожен з них отримав по 8 пішаків і по 8 фігур, при цьому один з королів став ферзем. Ходи стали визначати самі гравці (не так, як випадуть гральні кості, а  строго по черзі), змінилася і мета гри: тепер потрібно було не знищити всі фігури суперника, а поставити мат або хоча б завершити гру, маючи на руках короля і ще одну фігуру, але за умови, що у суперника залишиться тільки один король. Араби назвали модернізовану гру “шатрандж”, перси – “шатранг”.

   І тільки потрапивши пізніше до таджиків, ця гра одержала відому російську назву - “шахматы”: “шах” – правитель, “мат” – убитий, що разом означає – “володар переможений”. 

   В VIII-IX  сторіччях, під час завоюванні арабами Іспанії, шахи проникли в Європу, швидко поширились у Португалії, Франції та Італії  і до кінця XI століття набули популярність по всій Європі та Скандинавії. Європейці продовжили змінювати правила гри, і до XV століття шахи практично зформувалися в тому вигляді, в якому ми їх знаємо зараз. 

   Близько 820 року ця гра потрапила на територію Київської Русі, ймовірно або з Персії через Кавказ, або з Середньої Азії через Хозарський каганат. Пізніше, в X-XI століттях, на Русь з Італії прийшов її європеїзований варіант. 

   Романтична епоха в шахах (1700—1873 р.р.) характеризується нахабними  атаками, гамбітами у дебютах та  зухвалими жертвами пішаків або навіть фігур . Тогочасні майстри розіграли багато складних і красивих, але некоректних послідовностей ходів, названих “комбінаціями“.  Глибоке переконання, що достоїнство шахів полягає в генії гравців, а не закладено в положенні на шахівниці, пронизувало тодішню шахову практику. 

   У шахи грали більше заради мистецтва, а ніж теорії.